Постарайтеся не пробачити, а зрозуміти:
– У них не було ресурсу
Пам’ятайте, що у них була дуже важке життя – робота, брак грошей, добування їжі, трудомісткий побут, стояння в чергах. Сильно забігані батьки не були психологічно чутливими і давали дітям той ресурс, на який їх вистачало.
– Вони були молоді і недосвідчені
Іноді буває дуже корисно згадати, в якому віці були ваші батьки в той час. Часто це були люди 25-26 років, недосвідчені і невпевнені.
Не треба мовчати
Якщо ви відчуваєте образу на батьків, не треба мовчати про це. Не можна не визнавати того, що вам було погано. Дуже довго ця тема була табуйована і був тільки один варіант: «Батьки святі люди, вони тебе виростили і дали життя, їх потрібно любити, поважати і не скаржитися» або: «Якщо тобі було погано – сам винен».
Не носіть все життя дитячі травми
Це інша крайність. Добре б провести все своє життя, без скарг на батьків і пояснюючи їхніми помилками всі свої невдачі. Постарайтеся не прожити все життя під прапором «дитина алкоголіка», «людина, яку не любила мама» або «людина, яку в дитинстві били». Іноді такий період переживання травми потрібен, але добре, щоб він закінчувався.
Коли ми були дітьми, у нас не було вибору – будуть нас ображати чи ні. А зараз у нас є вибір – ми можемо залишити травму просто як досвід або дозволити травмі формувати нашу особистість.
Якщо не виходить зіскочити з цього своїми силами – зверніться до психотерапевта, не треба жити в такому стані роками.
Спробуйте поговорити про дитячі образи з батьками
Чи потрібно намагатися донести до батьків, що вони були не праві? Іноді це допомагає. Батьки стали спокійніші, мудріші, вони вже не такі забігані, як раніше. Вони вже виховують онуків і часто відкривають в собі тепло і прийняття. Деякі з них вже готові на таку розмову. Іноді вони можуть визнати і висловити жаль з приводу минулих помилок. І це може стати початком нових теплих стосунків.
Іноді визнання відповідальності просто необхідно
В основному це стосується випадків, коли був серйозний абьюз з боку батьків. Просто визнати, що це було. Це визнання часто може стати єдиною умовою, на якому діти згодні далі спілкуватися з батьками. Потрібно сказати прямим текстом: «Мені дуже важливо, щоб ти визнав, що це було. Мені не потрібно вибачень, але важливо, щоб ніхто не робив вигляд, що я це придумав ».
Залиште за ними право не визнавати своїх помилок
Якщо батьки захищаються і кажуть: «Ми все робили правильно, це ти невдячний», – вони мають на це право. У вас своя картина світу, а у них своя. Іноді їхня психіка все заперечує і витісняє. Перевиховувати людину в 70 років це погана затія.
Але часто це означає, що близьких стосунків між вами вже не буде.
Пожалійте себе маленького
Коли ми отримуємо образи від батьків, ми знаходимося в стані дуже маленької істоти. Ви не суддя, а просто маленька дитина, у якї не було вибору. А коли ми думаємо – прощати чи не прощати, то приймаємо на себе відповідальність, якої у нас немає і бути не могло. Ми не можемо бути старші за батьків, не можемо судити їх «зверху». Ми можемо визнати свої почуття і з сьогоднішнього дорослого стану пожаліти себе маленького. Пояснити собі маленькому, що взагалі-то так не можна з дітьми чинити, щоб він хоч від якогось дорослого це почув.
Дозвольте собі посумувати
У якийсь момент треба дозволити собі посумувати і визнати, що чогось у вас в дитинстві не було і вже не буде. Тому що ваші батьки просто не могли вам це дати. І від цього може стати легше.
Не чекайте, що батьки зміняться
Дуже часто за претензіями до батьків стоїть дитяче надія, що батьки зміняться – тато, нарешті, похвалить, а мама, нарешті, полюбить. А тато і мама не хвалили і не любили просто тому, що вони в принципі були на це не здатні. У них своє важке дитинство, свої обставини і свій психологічний профіль.
Навчіться перекладати мову любові своїх батьків
Досить рідко бувають батьки, які зовсім не здатні нічого давати, а тільки критикують і відкидають. Іноді їх мова любові просто не та, яку нам би хотілося почути. Ми чекаємо хороших слів, а їх любов – це пекти нам пироги і годувати досхочу. Треба навчитися перекладати їх мову на свою. Припустимо, мама весь час бурчить, але при цьому готує вам нескінченні борщі і миє посуд. Ось ці її пироги, борщ і посуд і є «я тебе люблю».
Іноді критика – це теж турбота
Нескінченна критика – це такий батьківський оберіг. Здається, що якщо весь час говорити дитині, що з ним не так, то він колись все зрозуміє і буде, нарешті, все робити правильно. Якщо побачити це з такого боку, то це не буде вас так руйнувати. Треба навчитися до цього так і ставитися, як до турботи.
Якщо ваші батьки померли, то ваші претензії їм точно не зашкодять
Померлий батько не так вже відрізняється від не померлого. Адже коли ми ображаємося, ми ображаємося не на сьогоднішніх батьків, а на тих батьків, які були тоді, в момент образи. Іноді померлих ідеалізують і здається, що заборонено думати про них погано або пред’являти до них претензії. Але якщо вони вже померли, то ваші претензії їм точно ніяк не зашкодять, а вам це може допомогти. Іноді потрібно висловити гнів і претензії, щоб відкрити здатність любити. Якщо зняти образу, то ви зможете мати справу з тією теплою частиною в стосунках, яка у вас була.
Автор : Людмила Петрановска