Еміграція – це стресова ситуація людини на вимушений переїзд, що супроводжується тривогою, страхом, відчуттям втрати. Людина, що приїхала до нової країни на певному етапі починає відчувати невизначеність, самотність, відсутність звичних можливостей та погіршення матеріального становища. Потрібно врахувати той факт, що найбільш сильною мотивацією в житті є прагнення відчути себе повноцінним членом суспільства. Коли людина змінює країну проживання їй доводиться пристосовуватись до нових реалій, менталітету та ритму життя. В цей період частими проявами синдрому емігранта є бажання втечі від реальності, що проявляється через залежності: алкоголізм, ігроманія, інтернет залежність, шопінг та інші.
Суттєвий вплив на розвиток синдрому емігранта має особиста історія людини. Потрібно розрізняти еміграція як поспішний переїзд через загрозу життю від еміграції заради бажання самореалізації в професії.
При стресі, який виникає через вимушений переїзд, утворюється внутрішня напруга. Її суть полягає у втраті відчуття контролю, планування чи вирішення звичайних до цього завдань. Постійні сумніви за прийняте рішення, туга за власною домівкою, почуття провини за безпеку, сором, що залишили рідних – все це циркулює по колу таким чином не даючи можливості вийти з стану стресу. Психологічне травмування, синдром свідка, почуття провини того, хто вижив на фоні пригнічених психічних функцій та специфічного світосприйняття ускладнює процес адаптації, порушує процес прийняття нової реальності. У людини починаються проблеми з вираженням емоцій, пригнічений настрій, відчуття відстороненості та невпевненості у майбутньому, знижується самооцінка. Здатність до самоконтролю і саморегуляції, вміння сприймати те, що відбувається, без зайвих емоцій допоможе в прийнятті рішень, збереже нервову систему і скоротить етапи адаптації. Варто розуміти, що вам не потрібно адаптуватись до іншої культури в тих областях, які суперечать вашим моральним та етичним цінностям, у вас є можливість залишатись собою.
Еміграція і фактори ризику для ментального здоров’я
Оскільки еміграція була актуальним явищем в історії людства, «ми походимо від істот, які успішно мігрували багато разів протягом еволюційного процесу» , то вона не є причиною психічного розладу.
Еміграція є фактором ризику з точки зору психічного здоров’я.
Але це фактор ризику, лише якщо виникають наступні ситуації:
- Якщо є вразливість: іммігрант нездоровий або має обмежені можливості, або має травматичну історію, зазнав насильства, покинув дитину
- Якщо рівень стресових факторів, труднощів адаптації до нової країни дуже висока: середовище господаря вороже.
- Якщо обидві умови виконуються.
Синдром емігранта описав у 2002 році доктор медичних наук, психіатр Хосеба Ахотегі з університету Барселони і ввів поняття “синдром Улісса”. Протягом двох десятиліть роботи з емігрантами йому вдалось виділити як психоемоційні симптоми, так і фізіологічні. Відчуття особистої невдачі та боротьба за виживання, що супроводжуються почуттям самотності, оскільки родичі та друзі знаходяться далеко, стають пріоритетними. На тлі занепокоєння, страху, тривоги, дратівливості та низької самооцінки тіло починає реагувати через хронічний головний біль, втому, зниження апетиту чи переїдання, втрату сну, біль в шлунку чи кістках, панічні атаки. Згідно з дослідженнями European Federation of Internal Medicine, якщо не надавати значення цим симптомам, то є ймовірність трансформації їх у психосоматичний розлад, що веде до депресії. Накопичення соціальних стресових факторів може провокувати екзистенційну кризу і втрату ідентичності.
Синдром Улісса — це не психічний розлад, а скоріше нормальна реакція здорової людини на токсичний рівень стресу у екстремальній ситуації характерний емігрантам.
Сім причин у переживанні еміграційного смутку
Як зазначає Хосеба Ахотегі, еміграція супроводжується кількому причинами, що повязані з найважливішими сферами життя, через які людина переживає сум та горювання:
- Скорбота про сім’ю та близьких, пов’язана з прихильністю, основним інстинктом у людей. У сьогоднішньому світі є мільйони дітей, які живуть у вимушеній розлуці з батьками.
- Горе через мову: особливо коли мігрант має дислексію, дисграфію, неписьменний, не має шансів вивчити мову приймаючої країни.
- Жаль культури: почуття часу, релігія, цінності,менталітет.
- Туга за батьківщиною: пов’язана з ландшафтом, інтенсивністю світла, температурою, кольорами, запахами, вологістю.
- Смуток соціального статусу: доступ до правових документів, до легальної роботи, житла тощо.
- Печаль у зв’язку з групою належності: упередження, дискримінація, ксенофобія, расизм.
- Журба через ризик щодо фізичної цілісності: небезпека під час міграційної подорожі, ризик сексуального насильства над жінками, ризик нещасного випадку на роботі в екстремальних умовах, погане житло.
Однак, в хороших умовах можна інтегруватись в приймаючу країну та виконувати міграційний шлях (просте горе), з багатьма труднощами, але і зусиллями можна йти вперед (складне горе) або в екстремальних обставинах, без можливості вироблення міграційного смутку (екстремальне горе)
Еміграція у симптоматичних проявах
Симптоми синдрому Улісса пов’язані з реакцією іммігранта на ситуацію, в якій вони переживають, і їх можна зрозуміти при спробі пристосуватися до екстремальної ситуації, в якій вони переживають. Симптоматика характеризується ознаками різних напрямків:
- У депресивній зоні в основному присутні смуток і плач, але відсутні дуже важливі для діагностики клінічної депресії симптоми, такі як апатія, ідеї смерті, уповільнення психомоторики.
- У зоні тривоги – нервозність, схильність до повторюваних думок, дратівливість, безсоння.
- У соматичній області часто спостерігаються м’язові болі, пов’язані з напругою, дискомфортом у травній системі і, перш за все, головними болями.
- У зоні сплутаності спостерігаються труднощі концентрації, проблеми з пам’яттю, часова та просторова дезорієнтація, деперсоналізація тощо.
- Дуже важливо поважати світогляд іммігранта, враховувати культурну перспективу, яка часто виражається симптоматикою по відношенню до пристріту, чаклунства тощо.
Синдром Улісса не є психічним розладом, він належить до сфери стресів і горя, до сфери психічного здоров’я.
Зберегти своє ментальне здоров’я при еміграції
Пристосовуючись до нової культури, прийміть як факт, що ви ніколи не станете на 100% місцевим навіть, якщо зробите все можливе для якнайшвидшої інтеграції. Але вам цього і не потрібно. Стрімка чи повна відмова від власної культури, що проявиться через сором і вину, зрештою, може обернутися найсильнішою екзистенційною кризою. Вам не потрібно адаптуватися до іншої культури в тих сферах, які суперечать вашим етичним або моральним переконанням. Ви маєте право бути і залишатися собою.
Інтеграція в новій країні обумовлена різноманітними труднощами, проте відкриває нові можливості та супроводжується цікавими враженням. Для початку облаштуйте місце проживання затишними деталями та дрібницями з минулого, додайте цей простір щось рідне та знайоме, що допоможе впоратись з тугою за домом.
Спілкування з іншими емігрантами, які успішно адаптувалися до життя за кордоном, підвищить впевненість у собі, допоможе впоратися із почуттям самотності та іншими труднощами. Однак прихильність виключно до спільноти експатріантів може завадити вам по-справжньому інтегруватися в місцеву культуру. Якщо ви не хочете застрягти в емігрантській «бульбашці», вам потрібно навчитися приєднуватися до різних соціальних груп, формувати свою сильну соціальну мережу. Вступіть до місцевого спортивного клубу, знайдіть нове хобі — все це може бути механізмом, який допоможе вибудовувати комунікації з різними людьми.
Підтримуйте здоровий спосіб життя: слідкуйте за сном, харчуванням та фізичною активністю, обмежте або повністю виключіть вживання алкоголю, оскільки він навпаки підсилить тривогу, а не знизить, як думає більшість, дозвольте собі проявляти різні емоцій – дайте своєму тілу і розуму достатньо часу та простору для безпечного пристосування до нового середовища.
Люди, що стикнулись з важкими життєвими випробуваннями нерідко відкривають в собі сильні сторони, такі як вміння справлятись з невизначеністю, знаходити рішення в складних ситуаціях, бути собі самостійно опорою та віднаходити внутрішній ресурс.
Слід пам’ятати, що еміграція – це процес і почуття непристосованості є тимчасовим. Через півроку-рік після прибуття в іншу країну мігранти починають звикати до свого нового дому та розуміти, чого чекати від свого оточення. Всі життєві перипетії переборні і жодна з них не вічна.
Оля Климентович, психолог – Львів